ПОРАДИ ПСИХОЛОГА

Поради батькам, які виховують обдаровану дитину

Найперше – потрібно любити свою дитину. Приймати дитину такою, якою вона є, беручи участь у її розвитку, підтримуючи, а не нав’язуючи свої інтереси, давати дитині можливість вибору. Для розвитку творчого потенціалу, як показали дослідження, необхідна не лише адекватна оцінка сил дитини, але трішки завищена, зазнайкою вона не виросте, зате у неї буде запас сил та впевненість при невдачах, до яких треба готувати змалку.

Батьки повинні бути прикладом, адже дитина свідомо переймає вашу манеру говорити, ходити, працювати, відповідальності за доручену справу. Кожен батько повинен пам’ятати правило: “Не зашкодь!” Адже обдарована дитина більш чутлива, ранима, тому потрібно давати вільний час для того, щоб побути дитині на самоті, поміркувати, пофантазувати. За допомогою тренінгів дати їй можливість глибоко зрозуміти себе та інших. Дорослі часто батьки повинні радитися із психологом щодо виховання обдарованої дитини.

Батьки повинні завжди пам’ятати, що для обдарованої дитини творчість є життєвою необхідністю. Тому дитину потрібно готувати до спостережливості, наполегливості, формувати вміння доводити почату справу до кінця, працелюбність, вимогливість до себе, задоволення від процесу творчості, терпляче ставлення до критики, впевненості при невизначеності, гордості і почуття власної гідності, чулість до аналізу моральних проблем.

Батьки також повинні усвідомлювати, що надзвичайно велика роль у процесі формування особистості обдарованої дитини належить волі. Вольові риси є стрижневими рисами характеру, адже за наявності мети, яку особистість досягає в житті, долаючи перешкоди, є цілеспрямовуючим життя. Цілеспрямовані люди знаходять своє щастя в житті, вони вміють поставити перед собою чітку, реальну мету. Прагнення досягти своєї цілі робить людину рішучою та наполегливою. І.Павлов стверджував, що у вольової людини труднощі лише збільшують бажання реалізувати свою мрію. Вони вміють стримати себе, володіють терпінням, витримкою, вміють контролювати свої почуття за наявності перешкод. Ініціативність і творчість поєднані з наполегливістю, рішучістю та витримкою, допомагають обдарованим дітям самореалізуватися.

Отже, батьки покликані допомогти дитині відкрити її життєве покликання, реалізувати себе як особистість. Вони не мають права втратити обдаровану дитину, бо, втрачаючи талант, обдарування, здібність, вони втрачають майбутнє. Тому батьки повинні бути терплячими, безмежно вірити в дитину, тоді ця дитина виросте хорошою творчою людиною.

Роль батьків у вихованні обдарованої дитини в сім’ї 

Повага до бажання дітей самостійно працювати Організація різноманітних ігор, вікторин, розгадування і складання кросвордів, чайнвордів, ребусів
Надання дитині свободи вибору Надання авторитетної допомоги
Створення умов для конкретного втілення творчої ідеї Терпимість до безладдя
Заохочення обдарованої дитини Здібність до самоаналізу
Розвиток цікавості, допитливості, кмітливості, інтелекту й формування пізнавальних інтересів Знання психологічних особливостей обдарованої дитини. Розуміння їхніх потреб та інтересів
Мати творчий особистий світогляд Володіння почуттям гумору
Взаємозв’язок сім’ї і навчального закладу Застосування форм і методів народної педагогіки
Виховання культури мовлення Створення затишних і безпечних умов для розвитку

Поради Девіда Льюїса щодо розвитку обдарованої дитини:

  1. Відповідайте на запитання дитини якомога терпляче і чесно. серйозні запитання дитини сприймайте серйозно.
  2. Створіть у квартирі місце-вітрину, де дитина може виставляти свої роботи. не сваріть дитину за безлад у кімнаті під час її творчої роботи.
  3. відведіть дитині кімнату чи куточок винятково для творчих занять.
  4. Показуйте дитині, що ви любите її такою, якою вона є, а не за її досягнення.
  5. Надавайте дитині можливість у виявленні турботи.
  6. Допомагайте дитині будувати її плани та приймати рішення.
  7. Показуйте дитині цікаві місця.
  8. Допомагайте дитині нормально спілкуватися з дітьми, запрошуйте дітей до своєї оселі.
  9. ніколи не кажіть дитині, що вона гірша за інших дітей.
  10. ніколи не карайте дитину приниженням.
  11. Купуйте дитині книжки за її інтересами.
  12. Привчайте дитину самостійно мислити.
  13. Регулярно читайте дитині чи разом з нею.
  14. Пробуджуйте уяву та фантазію дитини.
  15. уважно ставтеся до потреб дитини.
  16. Щодня знаходьте час, щоб побути з дитиною наодинці.
  17. Дозволяйте дитині брати участь у плануванні сімейного бюджету.
  18. Ніколи не сваріть дитину за невміння та помилки.
  19. Хваліть дитину за навчальну ініціативу.
  20. Учіть дитину вільно спілкуватися з дорослими.
  21. У заняттях дитини знаходьте гідне похвали.
  22. Спонукайте дитину вчитися вирішувати проблеми самостійно.
  23. Допомагайте дитині бути особистістю.
  24. Розвивайте в дитині позитивне сприйняття її здібностей.
  25. Ніколи не відмахуйтесь від невдач дитини.
  26. Заохочуйте в дитині максимальну незалежність від дорослих.
  27. Довіряйте дитині, майте віру в її здоровий глузд.

Поради батькам, які бажають розвивати здібності своїх дітей

  1. Не стримуйте розкриття потенційних можливостей психіки.
  2. Уникайте однобокості в навчанні та вихованні.
  3. Не позбавляйте дитину ігор, забав, казок, створюйте умови для виходу дитячої енергії, рухливості, емоційності.
  4. Допомагайте дитині в задоволенні основних людських потреб (почуття безпеки, кохання, повага до себе і до оточуючих), тому що людина, енергія якої скована загальними потребами, проблемами, найменше спроможна досягти висот самовираження.
  5. Залишайте дитину на самоті і дозволяйте їй займатися своїми справами. Пам’ятайте, якщо ви хочете своїй дитині добра, навчіть її обходитися без вас.
  6. Підтримуйте здібності дитини до творчості і співчувайте у випадку невдачі, уникайте незадовільної оцінки творчих спроб дитини.
  7. Будьте терпимими до ідей, поважайте допитливість, реагуйте на запитання дитини. Навчати потрібно не тому, що може сама дитина, а тому, що вона опанує з допомогою дорослого, показу, підказки.

Рекомендації та поради при труднощах у спілкуванні з дітьми, які мають розлади у поведінковій сфері.

 

Рекомендації при проявах тривожності:

Дорослі мають приділяти такій дитині особливу увагу. Слід пам’ятати такі правила:

  1. Доручення для тривожної дитини мають відповідати віку. Складні завдання прирікають маленьку дитину на неуспіх, зниження самооцінки.
  2. Підтримуйте її, говоріть про свою впевненість у тому, що дитина зможе виконати завдання.
  3. Не порівнюйте успіхи дитини з успіхами інших дітей, дуже важ-ливими є оптимістичні прогнози на завтра.
  4. Не припускайте ситуації змагання, публічного виступу дитини.
  5. Дуже ефективними є вправи на релаксацію, психогімнастика.
  6. Зменшити або усунути тривожність і страхи у дошкільників можна за допомогою:

– малювання;

– лялькового, настільного театру;

– ігрової терапії; музикотерапії;

– психологічних ігор;

– фізичних вправ; етюдів;

– читання художньої літератури.

Завдання:

  1. Намалюйте на аркуші паперу те, чого ви боїтесь, що вас тривожить.

Після виконання малюнку, порвіть його на дрібні шматочки та викиньте, позбавтесь своїх переживань.

  1. Пригадайте казки та художні твори про сміливих героїв. (Відповіді: «Котигорошко», «Коза-дереза», «Котик і півник», «Ох».
  2. Вправа «Закінчи речення».

Я хочу… Я вмію… Я зможу…

Намалюйте себе у майбутньому (бажано, щоб зображення було радісним, позитивним). Потім розкажіть про себе у майбутньому, якими будуть ваші досягнення, успіхи, про що ви мрієте.

Проведіть ці завдання з дитиною для зменшення рівня тривожності та страхів.

Рекомендації при проявах агресивності:

1.Пам’ятайте – підвищення голосу, суворе покарання після агресивного вчинку – найбільш неефективні методи подолання агресивності.

2.Найбільш адекватна поведінка дорослих – це осуд агресії дитини, але без суворих покарань.

3.Намагайтеся передусім з’ясувати причини агресії та по можливості спокійно, тактовно їх позбутися.

4.Надайте дитині можливість зняти агресію, виплеснути емоції за допомогою ігор та релаксаційного тренінгу.

5.Не допускайте в присутності дитини спалахів гніву або негативних висловлювань про друзів з метою помсти.

6.Старайтеся зайвий раз попестити дитину, показати, що ви її любите, що вона вам потрібна.

7.Навчайте дитину правил самоконтролю.

8.Проявляйте тактовність і терпіння під час спілкування з дитиною.

Рекомендації при проявах гіперактивності:

1.Підтримувати дитину, бути терплячими.

2.Не порівнювати її з іншими, а тільки з самим собою.

3.Давати короткі, чіткі інструкції.

4.Повторювати завдання спокійним тоном, не робити зауважень занадто часто.

5.Використовувати зоровий, тактильний контакт, хвалити дитину, коли сидить спокійно.

6.Змінювати види діяльності, давати змогу рухатися.

7.Створювати ситуації успіху, підтримувати контакт з батьками.

8.Під час ігор обмежуйте дитину тільки одним партнером. Уникайте неспокійних, гучних приятелів. Оберігайте дитину від стомлення, оскільки воно призводить до зниження самоконтролю і наростання гіперактивності. Давайте можливість витрачати надлишкову енергію. Корисна щоденна фізична активність на свіжому повітрі, тривалі прогулянки, біг, спортивні заняття.

Рекомендовані вправи:

  «Роби навпаки» – ця гра розвиває навички концентрації уваги і в той же час не змушує дитину бути нерухомою, що дуже важливо. Ви показуєте малюкові різні рухи, а він повинен зробити навпаки. Ви піднімаєте руки вгору – малюк опускає. Ви заплющує очі, а малюк широко відкриває свої оченята. Ви витягаєте руки вперед, а малюк відводить назад. Сидячи на стільці підтискає ноги під себе, а малюк навпаки, витягує ніжки вперед.

    «Смуга перешкод». Покладіть на підлогу мотузку або пояс, розкладіть на відстані один від одного картонні кола, кубики та інші предмета. Дитина повинна пройти цю «смугу перешкод».

Занадто енергійній дитині потрібно давати час і можливість виплеснути свою енергію так, щоб це не принесло шкоди ні йому, ні оточуючим: перекидатися на матраці, пролазити під стільцями, стискати в руці м’ячик або силомір.

Щоб допомогти активній дитині зосередитися, візьміть його на коліна, або притримуйте його рукою за плечі, двома руками за передпліччя.

Як можна частіше, коли дитина спокійна, давайте їй знати, що її поведінка поліпшується: «Бачиш, ти вже зміг надовго зосередитися. Напевно, зараз ти пишаєшся собою ».

Доручайте дитині справи, в яких потрібно прояв її активності – зібрати всіх до столу, принести необхідний предмет.

 

І ще, не забувайте хвалити малюка навіть за маленькі успіхи і здобутки!    

ПАМ’ЯТКА БАТЬКАМ ДИТИНИ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Виховуємо у дошкільника свідоме ставлення до себе

  • Привчаємо дитину уважно ставитися до себе, виявляти інтерес до своїх особливостей, станів, якостей, поведінки, результатів праці тощо.
  • Вправляємо в умінні спостерігати за собою в різних життєвих ситуаціях, порівнювати різні враження про себе, радіти більшості з них.
  • Надаємо перевагу запитальній формі звернень до дитини: “А ти як вважаєш?”, “Якої ти думки про це?”, “Ти зі мною згоден?”, “Чому так?”, “Чому ні?” тощо.
  • З розумінням ставимось до намагань малюка з’ясувати в дорослого, чому слід виконувати те чи інше завдання, яка з цього користь для нього самого та інших людей.
  • Культивуємо самостійну поведінку: прийняття власного рішення, відповідальність за його наслідки, об’єктивну оцінку результатів своєї праці, якостей, вчинків, надання комусь-чомусь переваг та відмова від них.
  • Надаємо часом дошкільникові можливість самому обирати вид діяльності, складність варіанта та спосіб виконання, манеру оформлення кінцевого продукту.
  • Привчаємо виробляти прогностичне та ретроспективне самооцінне судження, сприяємо формуванню позитивного образу – Я, підтримуємо віру дитини в себе, висловлюємо довіру до її можливостей та намірів.
  • Заохочуємо робити припущення, обгрунтовувати та висловлювати власну думку.
  • Завжди відповідаємо на запитання дитини, не уникаємо складних, незручних для себе.
  • Надаємо вихованцю можливість усамітнитися, зосередитися на своїх думках і переживаннях, поважаємо його прагнення розпорядитися собою на власний розсуд.

ПОРАДИ БАТЬКАМ

ЩОДО МОВЛЕННЄВОГО РОЗВИТКУ ДІТЕЙ РАННЬОГО ВІКУ

Порада перша

Велику увагу приділяйте інтонаційній забарвленості мовлення. Малюки дуже реагують на тон голосу. Хоча вони ще не розуміють багато слів, але за тоном дорослого можуть зрозуміти чи він задоволений, чи ні. При відповідній інтонації діти розуміють про який роз мір предметами яку вдачу людини йдеться. Але з інтонаціями треба бути обережними. Від занадто театрального, дуже інтонаційно забарвленого мовлення дорослих діти втомлюються, а тому мозок дає команду «вимикатися» і діти дорослого вже не чують. Тож слід чергувати емоційне забарвлення зі спокійним, тихим мовленням.

Правила, яких потрібно дотримуватися батькам

під час спілкування з дітьми

  1. Бажано, щоб дитина чула літературну мову в сім’ї, тому що мова дитини розвивається шляхом наслідування мови людей, які її оточують. Мова батьків, усіх членів сім’ї – це перший зразок, який наслідує дитина. Навіть якщо Ви мовчазні від природи – все одно постійно говоріть з малюком.
  2. Супроводжуйте свої дії словами! Але не говоріть у порожнечу – дивіться малюку в очі. Це особливо важливо, якщо Ваш малюк надто активний і постійно рухається.
  3. Завжди підтримуйте прагнення дитини до спілкування, вислуховуйте її уважно, не обривайте. Відповідайте на всі питання спокійно, неквапливо, чітко, виразно, голосом середньої сили, правильно виголошуйте звуки і слова – це допоможе малюку швидше опанувати правильну вимову.
  4. Шануйте дитину! Давайте їй можливість чути себе і Вас. Під час розмови намагайтеся вимкнути телевізор, радіо тощо.
  5. Ніколи не сюсюкайте з дитиною і не відтворюйте неправильну мову дитини.
  6. Говоріть повільно, простими словами, короткими фразами, витримуйте паузи між фразами, тоді й діти, наслідуючи Вашу мову, навчаться правильно говорити.
  7. Постійно читайте дитині добрі вірші, казки, розповіді, перечитуйте їх декілька разів, діти краще сприймають знайомі тексти.
  8. Не вимушуйте дитину вивчати довгі вірші, не перевантажуйте мовним матеріалом.
  9. Чітко називайте нові предмети та їх ознаки, спонукайте дитину до обстеження предмета.
  10. Особливу увагу приділяйте розвитку дрібної моторики, бо вона безпосередньо пов’язана з розвитком мови. Ліплення, малювання, ігри з дрібними предметами – усе це допоможе мові, а в майбутньому – в опануванні письма.

Як розвивати мовлення дитини?

  1. Спілкуйтесь з дитиною якомога більше, коментуйте свої дії, детально розповідайте про предмети, які оточують її.
  2. Збагачуйте словниковий запас малюка новими словами, пояснюючи їх.
  3. Розмовляйте з дитиною повільно, грамотно і чітко, ні в якому разі не „сюсюкайте”.
  4. Спонукайте дитину до мовлення, ставлячи їй запитання, поступово ускладнюйте їх.
  5. Коли малюк говорить, виправляйте його мовленнєві помилки лише після того, як він закінчить фразу.
  6. Багато читайте дитині, вчіть її переказувати, разом вивчайте вірші, складайте цікаві історії за малюнками.
  7. Виконуйте вправи для пальчиків, малюйте олівцями й фарбами, грайте мозаїкою, кубиками чи пазлами. Процес розвитку мовлення стимулює дрібна моторика рук.

Не забувайте хвалити дитину після кожного успіху!

Десять простих порад батькам

Мовлення дитини розвивається під впливом мовлення дорослих і значною мірою залежить від достатньої мовленнєвої практики, нормального соціального і мовного оточення, від виховання і навчання, які розпочинаються з перших днів її життя.

  1. Розмовляйте зі своєю дитиною під час усіх видів діяльності, таких як приготування їжі, прибирання, одягання-роздягання, гри, прогулянки і так далі. Розказуйте про те, що ви робите, бачите, що бачить і робить дитина, що роблять інші люди.
  2. Розмовляючи, використовуйте ПРАВИЛЬНО побудовані фрази. Ваше речення має бути на 1-2 слова довше, ніж у дитини. Якщо ваша дитина поки ще висловлюється тільки однослівними позиціями, то ваша фраза повинна складатися з 2 слів.
  • Ставте ВІДКРИТІ питання. Це стимулюватиме вашу дитину використовувати декілька слів для відповіді. Наприклад, запитуйте: «Що ти робиш?» – замість «Ти граєшся!».
  1. Витримуйте паузу, щоб у дитини була можливість говорити і відповідати на запитання.
  2. Слухайте разом звуки і шуми. Запитаєте: «Що це?». Це може бути гавкіт собаки, шум вітру, мотор літака та ін.
  3. Розкажіть коротку казку, байку. Потім допоможіть дитині розповісти цю ж казку вам або кому-небудь ще.
  • Якщо ваша дитина вживає усього лише декілька слів у мовленні, допомагайте їй збагачувати своє мовлення новими словами. Виберіть 5-6 слів (частини тіла, іграшки, продукти) і називайте їх дитині. Дайте їй можливість повторити ці слова. Не чекайте, що дитина вимовить їх відмінно. Заохочуйте і продовжуйте їх заучувати. Після того, як дитина вимовила ці слова, введіть 5-6 нових слів. Продовжуйте додавати слова до тих пір, поки дитина не дізнається більшість предметів навколишнього світу. Займайтеся щодня.
  • Якщо дитина називає тільки одне слово, почніть вчити використовувати його в коротких фразах. Використовуйте слова знайомі дитині. Додайте колір, розмір, дію. Наприклад, якщо дитина говорить «м’яч», послідовно вчіть її говорити «Великий м’яч», «Олега м’яч», «Круглий м’яч».
  1. Більшість занять проводьте в ігровій формі. Робота з дитиною повинна активізувати мовленнєве наслідування, формувати елементи зв’язного мовлення, розвивати пам’ять і увагу.
  2. Дуже важливо вже в ранньому віці звернути увагу на мовний розвиток дитини, а не чекати, коли вона «сама заговорить».

 Батькам про сучасні підходи до розвитку мовлення дітей

  • Майстерність батьків саме у тому й полягає, щоб побачити настрій, бажання, стан дитини.
  • За неуспішної чи недостатньо успішної діяльності показати малюкові, в чому полягає проблема, як можна подолати труднощі.
  • Елементи новизни варто поєднати з набутим досвідом, знайомою інформацією.
  • Важливим є етап дитячих самостійних чи спільних з дорослим пошуків та знахідок.
  • Не варто активно закликати дітей до спільної роботи, гри, а тим паче відвертати їхню увагу від вільної, самостійно обраної діяльності, краще – зацікавити їх.
  • Батьки мають задовольнити бажання дитини взяти участь у спільній діяльності, паралельно реалізуючи мовленнєві, пізнавальні, розвивальні педагогічні завдання.
  • Цікавим та корисним для дошкільнят є уособлення слова, поняття у руховому, слуховому, художньому, музичному образах.
  • Книги слід читати так само неквапливо і дбайливо, як їх писали.
  • Діти не тільки дослухаються до вихователів, а й до батьків, вони висловлюють свою думку, прагнуть довести, переконливо аргументувати, не боячись ані власної помилки, ані критики дорослого.
  • Майстерність дорослого у тому й полягає щоб, спираючись на знання індивідуального розвитку дитини, окремими кроками, репліками наближати її до успішного результату.
  • Остерігайтеся акцентувати увагу на недоліках мовлення дитини, щоб це не стало приводом для критики, глузування з боку інших дітей.
  • Важливо, щоб батьки брали на себе роль не контролера, а носія інформації.
  • Дітям імпонує позиція дослідників, відкривачів.

 

    Адаптаційний період – серйозне випробування для малюків 2-3 років життя. Викликані адаптацією стресові реакції надовго порушують емоційний стан малюка. Тому ми рекомендуємо:

  • Привести домашній режим у відповідність з режимом групи дитячого саду, в яку буде ходити дитина.
  • Ознайомитись з меню дитячого саду і ввести в раціон харчування малюка нові для нього страви.
  • Навчайте дитину вдома всім необхідним навичкам самообслуговування: вмиватися, витирати руки; одягатися й роздягатися; самостійно їсти, користуючись під час їжі ложкою; проситися на горщик. Одяг обов’язково повинен бути зручним для дитини цього віку, оптимальний варіант: брюки або шорти без застібок і лямок.
  • Розширюйте “соціальний горизонт” дитини, нехай вона звикає спілкуватися з однолітками на дитячих ігрових майданчиках, ходити в гості до товаришів, залишатися ночувати у бабусі, гуляти по місту тощо. Маючи такий досвід, дитина не буде боятися спілкуватися з однолітками і дорослими.
  • Необхідно сформувати в дитині позитивну установку, бажання йти в дитячий сад. Малюкові потрібна емоційна підтримка з боку батьків: частіше кажіть, дитині, що Ви його любите, обіймайте, беріть на руки. Пам’ятайте, чим спокійніше і емоційно позитивно батьки будуть ставитися до такої важливої події, як відвідування дитиною
  • дитячого садку, тим менш болісно буде проходити процес адаптації. Уникайте обговорення при дитині хвилюючих Вас проблем, пов’язаних з дитячим садом.
  • У перший день краще прийти на прогулянку, так як на прогулянці (у грі) малюкові простіше знайти собі друзів, познайомитися з вихователем. У дитячий садок можна брати з собою улюблену іграшку.
  • Плануйте свій час так, щоб у перший місяць відвідування дитиною дитячого садка у Вас була можливість не залишати його там на цілий день. Перші тижні відвідування дитячого саду повинні бути обмежені 3-4 годинами, пізніше можна залишити малюка до обіду, в кінці місяця (якщо це рекомендує вихователь) залишити малюка на цілий день.
  • Для попередження нервового виснаження необхідно робити в середині тижня “вихідний день” для малюка.
  • У період адаптації необхідно дотримуватися режиму дня, більше гуляти у вихідні дні, знизити емоційне навантаження.
  • Дитина повинна приходить в дитячий садок тільки здоровою.

Весь адаптаційний період проходить під контролем медико-педагогічної служби за участю практичного психолога.

ПОРАДИ БАТЬКАМ

Як полегшити перебування дитини у дитячому садку

  1. Організуйте життя дитини в сім’ї відповідно до режиму дня, якого дотримуються в дошкільному закладі. Цим ви значно полегшите маляті процес звикання до ясел.
  2. Треба зацікавити сина чи доньку дитячим садком, викликати бажання йти туди.

Не можна залякувати дитину садком, погрожувати: „Не слухатимешся – віддам у ясла”. Це викликає страх перед дошкільним закладом і, безумовно, погіршує стан дитини в період звикання до незнайомого оточення. Навпаки, слід викликати в неї бажання ходити до садка: „Якщо слухатимешся, не плакатимеш, то підеш у дитячий садок”.

  1. Дитині значно легше пристосовується до умов суспільного виховання, якщо в сім’ї вона оволоділа елементарними навичками самостійності.

Іноді, прагнучи зекономити час, батьки поспішають самі вдягнути, нагодувати дитину, чим стримують формування в неї необхідних умінь. Такі діти, звикнувши до надмірної опіки, у яслах почуваються безпорадними і самотніми.

Допоможіть маляті навчитися самостійно сідати на дитячий стілець, пити з чашки, вчіть користуватися ложкою, їсти суп із хлібом, різноманітні страви, треба навчити дитину самостійно мити руки, брати активну участь у роздяганні, складанні одягу. Кожну спробу зробити щось самостійно обов’язково схвалюйте: „Молодець, ти сам уже вмієш їсти”. Не шкодуйте часу – маляті це дуже знадобиться. Досить складно буває маляті оволодіти правилами поведінки в дитячому садку. Особливо погано почуваються діти, яким у сім’ї нічого не забороняли. Перші вимоги вихователя (не бавитися під час занять, їжі, умивання, не хапати за волосся дітей; не брати речі зі столу вихователя тощо) викликають у них образу, а іноді плач. Треба поступово привчати дитину розуміти звернення до неї вимоги: „Не кидай іграшки, тримай у ручках, ось так”, „Треба помити руки, не можна їсти брудними руками”.

  1. Навчіть маля гратися. Діти, які тривало, не відволікаючись, граються іграшками, захоплюються грою і рідко згадують про розлуку з рідними, легше звикають до нового оточення. Деякі батьки вважають, що будь-яка дитина сама добре вміє гратися. Насправді ж діти раннього віку просто маніпулюють іграшками, виконують одноманітні дії, кидають, стукають, гризуть, не знаючи як застосувати їх. Тут на допомогу має прийти дорослий. Щоб гра була цікавою, тривалою, розвивала дитину, треба розкрити їй призначення іграшки і способи дії з нею (з чашки слід напувати ляльку, ведмедика, зайчика; у ліжечку лялька спатиме). Така спільна діяльність формує в дитини, крім ігрових умінь, потребу і навички спілкування.
  2. Одна з головних причин труднощів перебування дитини в яслах – недостатній досвід спілкування з іншими дорослими і дітьми.

Дитина, яка спілкується лише із членами своєї родини, боїться сторонніх, не вміє правильно реагувати на їхні звертання. Звісно, опинившись серед дітей, незнайомих людей у яслах, таке маля почувається неспокійно. Іноді батьки самі мимоволі формують у сина чи доньки негативне ставлення до сторонніх, говорячи: «Не слухатимешся, оцей злий дядя тебе забере» тощо. Слід, навпаки, виховувати в дитини привітне ставлення до дорослих і дітей. Гуляючи з малюком, завжди можна знайти привід сказати, наприклад: «Подивись, як лагідно всміхається до тебе тьотя, і ти всміхнись»; «Підніми газету, що впала в дяді».

Щоб малюк сміливо входив у групу однолітків, не ховався за вихователя, відмовляючись гратися з дітьми, треба привчати його до контактів із дітьми заздалегідь, виховувати доброзичливе ставлення до них. Так, гуляючи з дитиною на ігровому майданчику, учіть її нікого не ображати, не забирати іграшки, спонукати до гри з однолітками: «Покоти м’ячик, Ігорю. А тепер Ігор тобі покотить. Молодці, хлопчики, добре граєтесь».

  1. Значну увагу слід приділяти розвитку мовлення. Це теж полегшить адаптацію. Адже дитина зможе висловити свої бажання, повідомити про потреби за допомогою хоча б одного-двох слів або відповідаючи на запитання простим „так” чи „ні”, і вихователь зможе допомогти їй. Якщо ж малюка не навчили користуватися мовою, часто можна спостерігати таке: кричить, вередує, сердиться, що його не розуміють; не відповідає на лагідні запитання, відкидаючи запропоновані іграшки. Починають нервувати і дорослі, утративши надію заспокоїти маля. Щоб такого не сталось, учіть дитину користуватися спрощеними, а потім і повними словами (самі вимовляйте слова правильно), звертатися з проханням, відповідати на запитання. Уважна мам звикла розуміти свою дитини і без слів. Та не треба завжди поспішати виконувати її бажання. Краще звернутися до дитини: „Що ти хочеш? Пити? Скажи: пи-ти”. Дитина повинна знати своє ім’я, розуміти назви частин тіла людини, найуживаніших побутових предметів та процесів (стіл, стілець, чашка, ложка, їсти, гратися, гуляти тощо). Дбаючи про це, називайте словами добре знайомі дитині дії та предмети. Наприклад, одягаючи малюка: „Сашко вдягнеться і піде гуляти. Що будемо одягати: шапку, чобітки, пальто”.
  2. Ніколи не виявляйте у присутності дитини своїх переживань,не шкодуйте з приводу того, що доводиться віддавати її до ясел. Навпаки, висловлюйте захоплення цікавими іграшками: усім своїм настроєм, ставленням до вихователя, інших дітей підкресліть упевненість, що вашій дитині буде тут добре.

Уроки розлуки

  • Самі навчіться розлучатися з дитиною: вгамуйте тривогу і докори сумління через рішення вийти на роботу. Якщо мама впевнена, що з її малям у садку все буде гаразд, – так і буде.
  • Дорогою розповідайте щось захопливе.
  • Будьте чесні з дитиною. Не тікайте! Чітко скажіть: «Я йду на роботу, але я прийду за тобою після того, як ти поїси й поспиш».
  • Дайте малюку із собою «талісман»: улюблену іграшку, вашу хустинку.
  • Вигадайте ритуали прощання (усе, що відбувається регулярно, – заспокоює). Поцілуйте в кожну щічку, обійміть, дайте «п’ять»…
  • Навчіть дитину знайомитися з іншими дітьми, звертатися до них по імені, просити, а не забирати іграшки, у свою чергу, пропонувати іграшки іншим дітям.
  • Не піддавайтеся на маніпуляції дитини – плач, умовляння, гнів. Чітко кажіть: «Ти будеш ходити в садок тому, це ти вже великий. А я допоможу тобі».
  • Найголовніше – не бійтеся сліз дитини, адже він поки не може реагувати інакше! Не дратуйте дитини своїми сльозами і нервозністю. Багато мам не можуть стримати емоцій при розлученні з дитиною вранці, коли дитина йде до групи.
  • Пам’ятайте, що дитячий сад – це перший крок у суспільство, імпульс до розвитку знань дитини про поведінку в суспільстві.
  • І ще. За час, проведений у розлуці з мамою, у малюків… немов сідає батарейка. Дитина потребує «підзарядки» – тісного спілкування з мамою. Тому, навіть якщо в домі є інші діти, хоча б півгодини приділіть особисто малюку. Разом погуляйте, почитайте книжку. А ввечері візьміть на руки, поколисайте, зайвий раз обійміть: тілесний контакт обов’язковий! Адже ваше сонечко дуже сумує за вами.

Адаптація дитини 3-го року життя в дошкільному закладі

Процес пристосування (адаптації) до дитячого садка проходить досить індивідуально. Одні діти легко і швидко звикають, не примушуючи батьків турбуватися та переживати. Інші, навпаки, звикають довго, хворобливо, а іноді й зовсім не можуть адаптуватися.

У період адаптації у дитини відбувається зміна динамічних стереотипів – раніше сформованих звичок та устрою життя. Додайте до цього й так звану імунну та фізіологічну ломку, подолання психологічних перешкод. Тому малюк переживає стрес, прояви якого різноманітні – відмова від їжі, сну, спілкування з оточуючими, занурення у себе, плач, хвороби. Щоби адаптація до дитячого садка проходила легше, слід підготувати малюка до того, що скоро у його житті настануть зміни.

Найбільш оптимальним часом для початку відвідування дитячого садка вважають початок літа або осені. Комплектація нових груп дітьми відбувається саме навесні. Але це не означає, що в інший час дитину не візьмуть у дитсадок. Буде дуже добре, якщо вихователь дитячого садка трохи раніше до офіційного початку відвідування групи малюком, познайомиться з майбутнім вихованцем, визначить можливі труднощі і надасть рекомендації з їх корекції ще до того, як дитина почне систематично відвідувати дитячий садок. Щоб контролювати процес адаптації, вихователь дошкільного навчального закладу веде так званий листок адаптації, а також проводить постійну роботу з батьками дитини, які створюють необхідні умови виховання дитини вдома.

Головною педагогічною умовою успішної адаптації дитини до умов виховання в дитячому садочку є єдність вимог до малюка в сім’ї та дитсадку. З цією метою батьків знайомлять з умовами життя дітей у групі, а також вихователь знайомиться з умовами виховання дитини вдома, його індивідуальних особливостях, звичках. Бажано, щоб умови та вимоги до дитини з боку дорослих максимально співпадали. Стосується це, насамперед, режиму дня, навичок самообслуговування, культури поведінки. Також батьки повинні підготувати до відвідування дитячого садка і саму дитину.

По-перше,слід організувати спілкування малюка з іншими дітьми – під час прогулянок, відвідування сімей з дітьми. Малюк повинен навчитися спілкуватися, ділитися іграшками, грати і поводитися у дитячому суспільстві.

По-друге,чим більше навичок самообслуговування засвоїть дитина, тим легше буде відбуватися адаптація до дитячого садка. Вирішити це питання – батьківська справа.
Враховуючи практичний досвід роботи з дітьми, найбільш оптимальним для відвідування дитиною дитсадка вважаємо досягнення малюком трирічного віку. Згідно з вимогами програми виховання дітей у три роки малюк повинен уміти:

  • Вмиватися. З незначною допомогою дорослого мити руки, дотримуючись послідовності: дорослий допомагає засукувати рукава одягу, відрегулювати струмінь води, дитина самостійно змочує руки, бере мило, намилює руки; дорослий показує, як зробити багато піни; дитина повторює намилюючи рухи, змиває мило, умивається, закриває кран; якщо кран тугий, дорослий сам закриває його; дитина самостійно витирає руки та обличчя рушником, дорослий звертає увагу дитини на те, що руки та обличчя повинні бути сухими. Взагалі діти охоче вмиваються самостійно або за нагадуванням дорослого.
  • Доглядати за зовнішнім виглядом. Радіти чистому, красивому одягу, охайній зачісці. Відчувати негативні емоції у зв’язку з брудним одягом та руками, незачесаним волоссям; звертатися до дорослого з проханням допомогти дати лад. Радіти, коли такі неприємні моменти усунено. За нагадуванням дорослого користуватися носовою хустинкою, класти її у кишеню.
  • Правильно поводитися за столом. Прагнути їсти самостійно, відмовлятися від пропозиції «погодувати з ложки». Тримати ложку у правій руці, ретельно пережовувати їжу. Радіти, що уміє їсти самостійно, як дорослий. За нагадуванням дорослого користуватися серветкою. Помічати за показом дорослого красиво накритий стіл, яскравий посуд, смачну їжу. Упізнавати і називати знайомі страви (суп, борщ, каша, котлети, салат, пюре, компот, сік, чай). За нагадуванням дорослих говорити «дякую», допомагати прибирати за собою тарілку, чашку, серветку. Дома мати «улюблену» тарілку, чашку, серветку, із задоволенням спостерігати, як мама миє посуд, робити спроби самостійно вимити свою тарілку та чашку, подати хліб, пиріжок.
  • Доглядати за речами та іграшками. Разом з дорослим та за його показом складати іграшки на місця, вішати речі, ставити взуття. Спостерігати, як дорослий пере, прасує, чистить одяг, брати участь у митті іграшок, купанні ляльок.
  • Одягатися. Вчитися за показом дорослого знімати і вдягати одяг, розстібати великі ґудзики, шнурувати чоботи. Знати свої речі, радіти чистому одягу.
  • Грати. У грі відображати процеси умивання, одягання, їжі; годувати, купати, одягати іграшки (ляльок, звіряток тощо), «вчити» свої улюблені іграшки правильно їсти, вмиватися; у іграх-демонстраціях з іграшки, які показує вихователь, допомагати ляльці правильно вдягатися, приносити Зайчику усе необхідне для купання маленький зайченят тощо.

По-третє,необхідно привчити дитину до певного режиму дня, в якому відведено місце різним видам діяльності (гігієнічні процедури, прийом їжі, ігри та заняття, прогулянка, елементарна праця та інші). По-четверте, малюк повинен знати, що таке дитячий садок, чим там займаються діти. Також у дитини слід стимулювати бажання відвідувати групу. Для цього дитині розповідають про життя в дитячому садку, розглядають ілюстрації, ходять до дитсадка під час денної прогулянки дітей і спостерігають за ними.

Приблизно за місяць до початку систематичного відвідування дитячого садка (коли буде зібрано усі необхідні документи та пройдено медичний огляд), добре, якщо Ви домовитесь з адміністрацією, і будете приходити разом з дитиною тільки на час денної прогулянки. Так дитина познайомиться з вихователем, дітьми, звикне до них, навчиться спілкуватися, у неї з’являться перші враження про життя у дитсадку. Важливо, щоб цей досвід був позитивним і сприяв виникненню бажання дізнатися, що іще цікавого в садочку. Обов’язково потоваришуйте з вихователями (їх, як правило, два) і помічником вихователя. Робіть це поступово. Довіра дитини до вихователя є неодмінною умовою гарного самопочуття і розвитку дитини у дошкільному навчальному закладі.

З часом, дитину можна буде приводити в садочок з ранку до денного сну. На це піде іще деякий час. Будьте терплячими, показуйте дитині, що Ви раді з того, що вона вже доросла і ходить до дитсадка, до дітей. Користуйтеся тим, що дитина виявляє потребу робити все самостійно, але при цьому враховуйте фактичний рівень її можливостей. Завдання дорослих – підтримувати прагнення до самостійності, не згасити його критикою незграбних дій дитини, не знищить віру дитини у власні сили. Допоможіть малюку помітити зростання своїх досягнень, відчути радість переживання успіху в діяльності. Частіше акцентуйте увагу на радісних моментах спілкування з дітьми та дорослими в дитячому садку, розпитуйте дитину про її враження.

Коли пройде певний час, спробуйте залишити дитину на денний сон. Обов’язково скажіть їй, що коли вона прокинеться, Ви одразу її заберете. Не обов’язково одразу спати до фактичного підйому. Спочатку можна спробувати тільки заснути, а коли малюк прокинеться – сказати, що мама вже прийшла. Так Ви зможете заспокоїти дитину, переконати її в тому, що додому малюка забиратимуть ЗАВЖДИ. Адже страх розлучення з близькими людьми, а тим більше з мамою – найбільш сильний страх (і, погодьтеся, не тільки дитячий!).    Сподіваємось, що Ваша дитина поступово звикне до щоденного відвідування дитячого садка на увесь день. У вечірні години у дітлахів немало цікавих справ – загартування, вечори розваг, самостійна ігрова діяльність та багато іншого.

Адаптація дітей до умов дошкільного закладу Ви вирішили віддати свою дитину до дошкільного закладу або в групу раннього віку. Утім, постає запитання: як сприйме дитина те, що мама, яка була завжди поруч, тепер з’являтиметься лише ввечері, а замість неї потрібно бути з вихователем та ще з десятком інших хлопчиків та дівчаток, кожен з яких також вимагає уваги.    Отже, відбувається адаптація, і що це таке? Адаптація — це пристосування організму до нових обставин, а для дитини дошкільний заклад саме і є новим, ще невідомим простором, з новим оточенням, новими взаєминами. Адаптація включає широкий спектр індивідуальних реакцій, характер яких залежить від психофізіологічних і особистісних особливостей дитини, від сімейного ставлення, від умов перебування в дошкільному закладі. І тому кожна дитина звикає до дошкільного закладу по-своєму. Діти 2-3-х років відчувають страх перед незнайомими людьми і новими ситуаціями спілкування. Саме ці страхи і є однією з причин важкої адаптації дитини в групі. Відповідно дитина отримує стрес, і це призводить до того, що вона стає збудливою, плаксивою, частіше хворіє, позаяк це негативно впливає на захисні сили дитячого організму. Якщо протягом року дитина не адаптувалася до дошкільного закладу, то це є сигналом для батьків. Отже, потрібно звернутися до фахівців. Гірше від усіх почуваються в дошкільному навчальному закладі діти з флегматичним темпераментом. Вони не встигають за темпом життя дошкільного закладу.    Рекомендації психолога по адаптації дітей раннього віку до умов дитячого саду          Отже, загальне завдання і персоналу ДНЗ, і сім’ї (в першу чергу) – допомогти дитині ввійти в життя дитячого колективу, максимально зменшивши негативні процеси під час адаптації.

Для цього потрібна підготовча робота в сім’ї:

  1. Необхідно максимально приблизити домашній режим до розпорядку дня в дитячому садку. Важливо впорядкувати години сну, харчування, перебування на вулиці.
  2. При проведенні режимних процедур стимулювати і розвивати дитячу самостійність (самостійно їсти, пити з чашки, користуватись туалетом, закріплювати навички одягання та ін).
  3. Про попередній вступ до дитячого садка говорити з дитиною як про радісну подію. Говорити дитині, що їй буде добре в дитячому садку – її чекають добрі вихователі, радісні діти, іграшки.
  4. В присутності малюка слід утриматись від висловлювання своїх переживань з приводу того, чи зможе малюк спокійно покинути дім, як його будуть там доглядати (тривога батьків легко передається дітям).
  5. Щоб розвіяти сумнів та хвилювання дитини, слід попередньо відвідати групу. Краще привести малюка, коли діти гуляють.
  6. Розширення кола близьких людей, які приводять дитину до ДНЗ: не тільки мама і тато, а й бабуся, дідусь, тітка, брат та інші, ці люди не такі значимі для дитини, як мама, тому прощання може бути не таким важким.

Ознаки важкої адаптації дитини:

  1. Негативні емоції – пригніченість, постійне пхикання, плач, не відповідає на питання.
  2. Страх – невідомої обстановки, зустрічі з незнайомими людьми, страх, що не заберуть додому, острах зрадництва батьків.

З. Гнів – приводом може послужити все.

  1. Рухова активність – рідко зберігається в межах норми: або сильно загальмований, або гіперактивний.
  2. Сон – на початку може бути відсутнім, неспокійним, переривається схлипуванням, раптовим пробудженням.
  3. Апетит – чим менш сприятливо адаптується дитина, тим гірше апетит.
  4. Соціальні контакти – у перші дні може бути замкнутою, нелюдимою прагнути до контакту тільки з дорослими.
  5. Пізнавальна діяльність – знижується, вгасає на тлі стресових реакцій.
  6. Мова – міняється, бідніє словниковий запас.

Як треба поводитися батькам з дитиною, коли вона уперше почала відвідувати дитячий садок:

  1. Не залишати її в дошкільній установі на цілий день, якомога раніше забирати додому.
  2. Створити спокійний безконфліктний клімат для неї в родині.
  3. Щадити її ослаблену нервову систему.
  4. Не збільшувати, а зменшувати навантаження на нервову систему.
  5. Якомога раніше повідомити медсестрі й вихователеві про особистісні особливості дитини.
  6. Не кутати дитину, а одягати так, як необхідно відповідно до температури.
  7. Створювати у вихідні дні вдома для неї такий самий режим, як і в дитячому саду.
  8. Не реагувати на витівки дитини й не карати за капризи.
  9. При виявленій зміні у звичній поведінці дитини якомога раніше звернутися до лікаря.
  10. При вираженні невротичної реакції залишити маля на кілька днів вдома й виконувати приписи лікаря.

Як не треба поводитися батькам з дитиною, коли вона уперше почала відвідувати дитячий сад:

  1. У присутності дитини погано говорити про дитячий садок.
  2. “Карати” дитину садком і пізно забирати її додому.

З. Заважати її контактам з дітьми в групі.

  1. Увесь час кутати дитину, одягати не по сезону.
  2. Конфліктувати із нею вдома.
  3. Карати за капризи.
  4. У вихідні дні різко міняти режим дня дитини.
  5. Увесь час обговорювати в її присутності проблеми, пов’язані з дитячим садком.
  6. Не звертати увагу на відхилення у звичній поведінці дитини.
  7. Не виконувати всі приписи лікаря.

Рекомендації для вихователів:

  • Налагодити тісний позитивний зв’язок з батьками дитини, яка буде відвідувати групу.
  • Ознайомити батьків з режимом дня у дошкільному закладі та рекомендувати дотримуватися його вдома.
  • Встановити позитивний, доброзичливий настрій у групі та у відношеннях до дітей.
  • Зустрічати дітей посмішкою та лагідними словами у роздягальні, швиденько переключати увагу дитини від тяжкого розлучення з батьками (можна використовувати ляльки- рукавички з лялькового театру).
  • Заспокоїти дитину після прощання з батьками, привернути увагу до іграшок, предметів кімнати, показати, де малюк буде їсти, відпочивати, грати та ін.
  • Називати дитину за ім’ям так, як її зазвичай звуть вдома.
  • Не вводити у перші дні перебування дитини у групі жорсткі обмеження, правила; дитині потрібен час, щоб їх зрозуміти та звикнути.
  • Не дорікайте і не лайте дитину, якщо в неї щось не виходить, не акцентуйте уваги інших дітей.
  • Відносьтеся до дитини, як до своєї власної, як би ви хотіли, щоб поводилися з вашою.
  • Пам’ятайте: від першого враження дитини залежить її ставлення до Вас і до закладу в цілому!

Як покращити процес адаптації дошкільників. У ході адаптації дошкільника до дитячого садка педагогу потрібно:

– приділяти дитині більше уваги та проявляти тепло;

– привчати дитину правильно просити допомоги;

– якщо багато дітей хочуть сидіти біля педагога під час занять, розваг, то потрібно використовувати просту систему почерговості;

– обов’язково хвалити дитину, коли та спокійно самостійно грається;

– намагатися залучати невпевнену дитину до гри або заохочувати її більш активно й позитивно взаємодіяти з педагогом та дітьми;

– обирати демократичний стиль спілкування, який на початковому етапі має включати в себе: а) дотик (погладжування, перебирання пальчиків дитини, обнімання тощо); б) посмішку (супроводження спілкування приязною посмішкою, відповідь посмішкою на ініціативну посмішку дитини); в) погляд (дивитися в очі дитини під час спілкування, тримати контакт поглядами); г) розмову (ласкава інтонація, називання дитини по імені, діалог з нею); д) поступовий перехід від довербального (або ситуативно-ділового) спілкування до мовленнєвого.

Бажаємо Вам та Вашій дитині швидкої та безболісної адаптації!